Після початку повномасштабної війни в Україні мільйони громадян були вимушені покинути їх домівки у пошуках безпеки та захисту власного життя. Починаючи з 24 лютого 2022 року через масові жертви, зруйнування інфраструктури та неможливі умови для забезпечення базових умов для існування, більшість біженців почали шукати прихисток закордоном.
Щоб глибше зрозуміти ситуацію з українськими біженцями, я детально проаналізувала статистичні дані, які відображають масштаби міграції, динаміку повернень та вплив цих процесів на країну. Моя мета — передати повну картину, що допоможе не лише оцінити нинішній стан, але й спрогнозувати можливий розвиток подій у майбутньому.
Починаючи з кінця лютого – початку березня 2022 року, можна побачити активний виїзд закордон. Близько 2,5 мільйонів українців покинули свої домівки за перший місяць після початку війни, пізніше ситуація сповільнилася, проте, якщо подивитися на графік, то можна побачити зміну ситуації з травня до вересня 2022 року. Тоді ж більшість шукачів притулку почали повертатися назад до України. Кількість внутрішньо переміщених осіб на кінець 2022 року за підрахунками Global Trends Report 2022 складала близько 5,9 мільйонів, що у 7 разів більше, ніж на кінець 2021 року.
За даними станом на грудень 2022 року 59–64% біженців з України є жінки, водночас частка дітей становить лише 33–39%. Найнижчий відсоток припадає на чоловіків – 16,6% за даними на листопад 2022 року.
Проте, незважаючи на постійний приріст користувачів притулку, деякі провертаються додому, не дивлячись на небезпеку та постійні обстріли. У жовтні вже приблизно 1 366 000 осіб спонтанно повернулися з-за кордону до України, проте неможливо точно встановити характер таких повернень – чи то тимчасовий, чи то на постійній основі. Найпопулярніші причини повернення серед опитаних: туга за домівкою складає 42%, на другому місці респонденти зазначили роботу та власний бізнес – 34%, третє місце посідає возз’єднання із сім’єю, що складає 30%.
За посиланням на статистичні дані УВКБ ООН за вересень 2023 року, близько 6 203 600 тікачів залишаються переміщеними за кордоном. Ця цифра дійсно вражає!
Через півтора роки після початку війни українці й надалі продовжують повертатися до рідної неньки. На початок листопаду 2023 року за даними reliefweb.int. причини залишаються незмінними, тільки на цей рік бажання возз’єднатися з сім’єю виходить на перше місце з цифрою у 49%, туга за домівкою з відсотком 35 посідає друге місце, а далі слідує робота з 15%.
За останньою оновленою інформацією від Управління ООН від 16 грудня 2024 року, численність біженців за межами України зросла до 6 мільйонів 813 тисяч. Звідси можна зробити висновок, що все ж таки більша частина українців покидають Батьківщину в пошуках безпеки, комфорту та вигідних умов для життя.
Проте, є досі й ті, хто після майже 3 років проживання за кордоном повертається. Нещодавно випадково натрапила на відео у Тік-Ток молодої UGC-кріейторки Анастасії, яка прожила увесь час після початку війни у Швейцарії, проте все ж таки вирішила повернутися до Києва. Вона називає основним привидом повернення додому сім’ю, а також наголошує на кращій якості харчових закладів в Україні та те, що сумувала за теплими зустрічами з друзями.
За офіційними даними опитування організації “Центр економічної стратегії” та дослідницького агентства Info Sapiens, основним стимулом для повернення українці називають остаточне завершення війни – 51% та відсутність повітряних ударів у рідному регіоні – 34%. Важливими є й економічні чинники: можливість знайти високооплачувану роботу – 28% та вищий рівень життя в Україні – 20%.
У нещодавньому інтерв’ю президент України Володимир Зеленський закликав українців повертатися і наголосив на тому, що більшість шукачів притулку, які не змогли працевлаштуватися, будуть повертати назад приймаючі країни.
“Українців часто беруть як дешеву робочу силу, а потім бачать, що вони працюють якісніше, ніж місцеві працівники. Такі люди залишаються, їх цінують. А ті, хто не працюють, — їх просять повернутися”.
Тож, підсумовуючи усі цифри та факти, можна зробити висновок, що поки війна продовжується, більша кількість все ж таки залишає Україну. Хтось на деякий час, аби пересидіти активну фазу бойових дій та повернутися потім назад, дехто намагається інтегруватися та прийняти правила нової країни, а інша ж частина постійно сидить на валізах, розриваючись між Україною та закордоном. У будь-якому разі, зараз важко говорити про точний відсоток тих, хто повернеться назад і тих, хто залишиться назавжди жити у чужій країні. Для нас, українців, зараз найскладніше питання звучить: «Ти плануєш залишитися чи повернешся додому?», адже багато хто щодня задає його самому собі, не знаходячи однозначної відповіді.
Моя власна думка
Що стосується мене, то перші півроку у Німеччині я щодня прагнула поїхати додому. Я перечитувала кожну новину з надією побачити повідомлення: «Війна закінчилася!», аби повернутися назад. Кожен день для мене був викликом. Але потім я змирилася і почала інтегруватися у суспільство, знаходити друзів та нові можливості для кар’єрного зросту. І хоч я вже навчаюся в університеті та наступні 3 роки точно проведу в Німеччині, тяга до Батьківщини мене досі не покидає. Особливо дуже хочу вже нарешті побачити моїх батьків та бабусю, з якими я спілкуюся лише дистанційно після виїзду за кордон.
Багато німців не розуміють, як це можна брати відпустку та їхати в Україну, де йде війна. Проте, я чудово розумію таких людей, бо сама хотіла б також нарешті побачити близьких. Туга за домівкою та за рідними – це мов ти залишив свою душу вдома, а лише фізично ти на чужині, це як ниючий зубний біль, який нагадує тобі про твоє коріння, це коли ти посміхаєшся зі своїми рідними лише у спогадах, а у реальності – плачеш, дивлячись на старі фотографії.
Я бажаю кожному українцю знайти себе і бути у безпеці там, де йому комфортно.
Слава Україні! Героям слава!
